Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Уау, ребятки, сегодня поделюсь с вами своей историей, как я сделала закладки в офисе и заколотилась в шишках марихуаны, которые меня унесли в совершенно другой мир. Помню, как будто это было вчера...
Вот такой баклахой меня потянуло на эксперименты с наркотиками. Никогда раньше не пробовал, но всегда испытывал любопытство к этой теме. Мечтал попасть в тему и хипповать с бошками, не заботясь о жизненных проблемах. И вот однажды, друзья подсказали, где можно достать хорошие шишки марихуаны.
Прямиком отправился в указанное место и встретился с типом, который сделал мне закладки. Я чекал их быстренько - все казалось нормально. Сунул их себе в карман и побежал домой, чтобы раскумариться.
Когда я наконец оказался в своей квартире, включил куртку и сел на диване. Было немного страшновато, но я с готовностью зарулил джойнтом. Ощущения словно затянули меня в плен, кокаинский коксик уже начал пробираться в голову. Ну что, думаю, начнем!
И тут началось самое интересное. Мои мысли начали мутиться, словно в яблочко попали. Я сидел на диване и смотрел на цветастые обои, которые стали превращаться в настоящее произведение искусства. Чудесные цвета и удивительные рисунки заполнили комнату. Я погрузился в свой внутренний мир и наслаждался каждой секундой.
Но вот пришло время идти на работу. Я с трудом встал с дивана, пытаясь ощутить себя внутри этого фантастического мира, который вместе со мной создали шишки.
Добравшись до офиса, я понял, что дела вообще капец как плохи. Я был в полной дрыщеватости, мои движения были неуклюжими, словно я танцевал под свою музыку. Проходя мимо коллег, я пытался выглядеть как-то адекватно, но беллетристика моего состояния делала это невозможным.
Во время совещания мне казалось, что все говорят со мной на квадратном языке. Они говорили о каких-то цифрах, планах и сделках, но я не мог сообразить, о чем идет речь. Мои мысли улетали в мир магии и облаков, а я пытался следить за ходом разговора.
Время казалось нереально медленным, словно каждый миг продолжался вечностью. Я пытался сосредоточиться на своих обязанностях, но все, что я делал, было полным провалом. Я набил несколько номеров в телефоне ошибочными цифрами и написал письмо с безумными предложениями.
Мне казалось, что я превратился в живого зомби, двигающегося между столами. Моя фраза "Я вас прошу, не расклэймивайте меня!" стала настоящим хитом среди коллег. Они ржали и чекали меня на каждом углу, понимая, что сейчас со мной происходит.
Ужас, какой стыд был мне в тот день. Я понимал, что могу быть уволенным в любую минуту, и все из-за этих чудесных шишек марихуаны. Они открыли мне врата психоделического сумасшествия и провалил меня прямиком в неизведанное пространство.
Когда рабочий день подошел к концу, я решил больше не делать себе таких закладок. Найдите свой путь к счастью, но осознаете, что он никогда не лежит на дне банки с шишками.
Спасибо, что выслушали меня. Всегда помните, что настоящее счастье - это просто быть самим собой, без химии и наркотиков.
